При слові «суржик» майже у кожного з нас виникає образ чогось неприємного.  І це не дивно, адже в Україні через українсько-російський білінгвізм та колоніальну політику СРСР суржик не лише поширений, але є мовною нормою в деяких регіонах або навіть і областях. Найчастіше це мовне явище зустрічається в селах або невеликих містах східних і центральних областей України.

суржик

Не варто плутати суржик із «живою українською мовою» або діалектом, адже суржик – спроба україномовних мовців говорити російською мовою.  Саме так і виник суржик – як перехідна ланка з української мови на російську. Натомість діалект – це місцева говірка, яка базується на загальнонародній мові, але враховуючи територіальні особливості  певного регіону.

Український мовознавець Юрій Шевельов писав, що  “справжня, “жива” українська мова ніколи не була “давньоруська”, ніколи не була “спільноруська”, ніколи не була тотожна з російською, не була предком або нащадком або відгалуженням російської мови. Вона поставала й постала з праслов’янської, формуючися від 6 до 16 ст., і найкращий учений не визначить дня її народження. Вона витворювалася сторіччями, і тільки цілком довільно можна висувати тезу про рік або хоч би й століття її постання“.

Вищенаведена цитата є ключовою для того, щоб раз і назавжди покласти кінець сумнівам, що начебто українська мова є суржиком російської мови. Таке твердження є помилковим, адже «суржик як мовне явище утворюється внаслідок намагань носіїв українських говірок або й літературної мови пристосуватися до російськомовного оточення, що спричиняє хаотичне змішування двох мов, руйнацію структури первинної мови й заповнення зруйнованих ланок елементами поверхово опанованої вторинної мови.» (Масенко Л.Т.)

Варто усвідомити, що суржик становить загрозу для літературної української мови. Але зазирнувши проблемі сміливо в очі, ми будемо здатні їй протистояти. Відповідальність за те, наскільки багатою і різноманітною буде українська мова лежить на кожному з нас.

суржик– А якою мовою ви говорите з хазяями цього дому?
– Переважно мовою національного спілкування. З українськими інкрустаціями.
– А з матір’ю? Чоловіком? Сином?
– Із свекрухою, – в тон йому продовжила вона, – я общаюсь суржиком. Так вона мене лучче понімає і передає восени картоплю.

(Євгенія Кононенко, «Земляки на чужині»)

Авторка статті: Аргірова Аня